Кожне молоде покоління, що стає на шлях самостійного життя повинне не тiльки вiбрати в свою свiдомiсть все те краще, чого досягли старшi поколiння, але й пiднятись на бiльш високий ступiнь духовного розвитку. У життi кожної людини є незгладиме, незабутнє, прекрасне й неповторне, що яскравою квiткою в серцi й душi залишається на все життя. Це рiдна оселя, рiднi, найближчi тобi люди, незабутня стежина до школи, перша вчителька, перше кохання… Та є ще одне мірило – духовний скарб, рідна материнська мова, школа, де продовжують своє буття моральні цінності, утверджені попередніми поколіннями педагогів, примножені досвідом, власним творінням вчителів нинішніх.
Баришiвка… Славне селище на Київщинi. Селище трударiв – гостинних i мудрих людей, дбайливих господарiв. Пишаються баришiвцi своєю школою №1, де навчаються їхнi дiти. Прославилася школа й талановитими вчителями, якi жили та працювали в рiзнi роки її iснування.
З хвилюванням i захопленням, з роздумами про особисту причетнiсть до долi свого народу, його героїчної iсторiї спогадують вчителi школи минулих рокiв. I приходять до висновку, що виховання громадянина за шкiльною партою нинi – це умiння захопити молоду людину роздумами про долю Батькiвщини, умiння розбудити почуття гордостi вiд думки: “Я син вiльної незалежної держави України. На моїх очах вiдбуваються iсторичнi подiї, учасником яких я можу бути”.
Iсторiя школи створюється з метою, щоб її сторiнки запалювали юнi душi, пробуджували в них прагнення вiрно служити своїй Батькiвщинi, боротись за щастя прийдешнiх поколiнь.
Школа у Баришiвцi (примiщення школи №2) була збудована у 1940 роцi. У вереснi мiсяцi 1940 року почалось навчання i тривало до 22 червня 1941 року. У роки вiйни (1941-1943 рр.) у цьому примiщеннi було гестапо. Тут катували людей, звезених з усього району, розстрiлювали. Коли фашисти вiдступали у вереснi 1943 року, вони пiдiрвали школу, залишились лише сходи та уламки стiн.
Розповідає Шимченко Парасковія Потапівна – випускниця Баришівської середньої школи 1941року, кандидат педагогiчних наук, доцент, вiдмiнник народної освiти України: “Навчання в Баришiвськiй середнiй згадую завжди, як один з кращих перiодiв у
моєму життi. Досвiдчений, професiйно сильний педагогiчний колектив давав глибокi знання учням, проводив значну виховну роботу. За це кожному вчителю низький уклiн i велика вдячнiсть!”
Важкий для iсторiї 1937…
В 1937 роцi Баришiвську школу було роздiлено на двi – одну середню i другу семирiчну. Перший випуск учнiв Баришiвської середньої школи вiдбувся в 1937 роцi. Вперше в iсторiї Баришiвки 62 учні одержали середню освiту.
Хвиля репресiй не минула i Баришiвку. В1937 роцi репресованi вчителi:
Моркотун Iван Iванович – вчитель української мови та лiтератури. Ручка Полiкарп Юрiйович – вчитель початкових класiв (репресований в 1932 роцi). Маркiвський Людвiг Вiкентiйович – вчитель математики.
Нiхто не повернувся…
В 1939 роцi, влiтку Київський облвиконком задовольнив прохання трудящих i прийняв рiшення про будiвництво в 1940 роцi школи в Баришiвцi. Велику допомогу в цьому надав Юхим Панасович Шаденко, депутат Верховної Ради СРСР, заступник Наркома Оборони СРСР.
В 1940-1941 навчальний рiк було розпочато в новому примiщеннi. Директором Баришiвської середньої школи було призначено Кобзистого Iвана Павловича.
Страшнi роки окупацiї 1941-1943 року. Та з вересня 1943 року в Баришiвцi розпочинається нове життя. Вiдновлює свою роботу i районний вiддiл народної освiти, завiдуючим якого призначено Кобзистого I.П. Навчання в Баришiвськiй школi розпочинається в 1944 роцi пiд керiвництвом директора Левченка Григорiя Iвановича.
За мережею 1944 року в Баришiвськiй середнiй школi налiчувалось 610 учнiв, було сформовано 17 класiв, але класних кiмнат було тiльки 12. Навчання було двозмiнне. В першу змiну навчалося 340 учнiв. Для навчання дiтей потрiбно було 22 вчителі, було тiльки 16 i тiльки 10 мали вищу освiту. В перший пiсля окупацiї рiк не вистачало парт, тiльцiв, столiв, не було класних дошок, рахiвниць, чорнильниць, але навчання відновилося. Розпочалася вiдбудова школи.
50-тi повоєннi роки…
Цiкаве, насичене життя школи. Цi роки прославили школу надзвичайною когортою вчителiв, пiд мудрим дбайливим керiвництвом директорiв та завучiв: Герасименка Iвана Петровича i Цися Андрiя Петровича. А потiм Бугайця Петра Юхимовича та Шостака Тихона Федоровича.
З 1959 року керував життям школи Шостак Тихон Федорович, а завучем був Бугаєць Петро Юхимович, Тур Юхим Якимович. З теплотою i любов‘ю згадують випускники 50-х рокiв своїх вчителiв за тi знання, якi передали вони їм.
Дисциплiна в школi була на високому рiвнi. Пiд час перерв було тихо, спокiйно. Учнi з книжкою стояли пiд вiкном, повторюючи матерiал наступного уроку.
Школа славилась заслуженими вчителями, праця яких вiдзначена урядовими нагородами. Ці педагоги, якi жили школою, прекрасно знали свiй предмет, цiкаво його викладали дiтям. Хоча небагато можна згадати учнiв, якi були нагородженi золотою медаллю. Можливо тому, що вимоги були бiльшi i вчителi строгiшi. Але багато учнiв вчилося на “5” i “4”.
Випускник школи Артеменко Анатолiй Олександрович був нагороджений золотою медаллю за успiхи у навчаннi. Зараз вiн наймолодший професор Московської вiйськової акадамiї i має звання генерал-майора. Написав бiльше 20 книжок.
Герасименко Свiтлана Iванiвна одержала золоту медаль, а зараз працює в обсерваторiї Дружба. За її математичними обчисленнями було вiдкрито над пiвденною пiвкулею нову планету, яку названо “Свiтлана Герасименко”. Звiстка про її обчислення i вiдкриття облетiли увесь свiт. Її нагороджено Великою золотою медаллю Гринвича, що в Англiї. Всi газети написали про Свiтлану i друкували її портрет. Ця медаль експонувалася в Баришiвському краєзнавчому музеї.
Гейман Тамара Олександрiвна одержала Срiбну медаль, зараз працює викладачем iноземної мови в Бориспiльському ліцеї. В нашiй школi з тих часiв стала традицiєю зустрiч випускникiв, про що написав в “Баришiвських вiстях” випускник нашої школи, поет Олександр Шарварок в газетi “Полудень зрiлостi”.
В 1957 роцi була вiдкрита Баришiвська СШ робiтничої молодi (вечiрня). Спочатку це був один тiльки 8 клас, а на другий рiк вже 2 восьмих класи i т.д. В цьому 8-му класi в основному вчилися учасники бойових дiй.
По закiнченнi школи в 1961 роцi випускники йшли у вищi i середнi спец. заклади. Це були роки активiзацiї розвитку нашого суспiльства. Закiнчувалася вiдбудова зруйнованого вiйною господарства. У людей було бажання вчитися, був потяг до науки, оптимiзм. Люди народжували по 3 i 4 дiтей. Батьки вечорами вчилися, а вдень вчились їхнi дiти. Це змiцнювало вiдносини батькiв i дiтей, змiцнювало сiм’ю.
Початок 60-х рокiв був нелегким в полiтичному i економiчному житті країни. Але, незважаючи на всi труднощi i негаразди, школа продовжувала жити своїм багатогранним, цiкавим життям, продовжуючи традицiї, накопиченi в попереднi десятилiття.
Народний учитель – гордiсть суспiльства. В цi роки творчо працював педколектив школи, очолюваний Шостаком Тихоном Федотовичем (1962-1964 н.р) i Бугайцем Петром Юхимовичем (1965-1974 н.р). Прекрасно було те, що в спiвдружностi працювали вчителi старшого i молодшого поколiнь. Саме в цi роки було започатковано наставництво.
Моральнi принципи, розумiння громадського, патрiотичного, iнтерна-цiонального обов‘язку, закладенi в школi, знайшли вiдображення в домi кожного випускника, в його життєвiй позицiї, дiлах i вчинках. I немає такої гранi життя, де б не позначилися результати працi педагога. З 1960 по 1970 р. школа дала путiвку в життя 646 випускникам. Кожен з них знайшов своє мiсце в життi, вносячи свiй посильний вклад в розвиток i процвiтання нашої країни.
Школа любила своїх учнiв, вони також платили їй великою шаною i любов’ю. Адже, багато випускникiв 60-х рокiв обрали нелегку працю педагога i пiсля закiнчення педвузiв повернулися в стiни рiдної школи.
В позаурочний час не припинялося життя в стiнах школи. Кожен учень мав змогу поглибити свої знання в предметних гуртках з улюбленого предмету. Творчi здiбностi розвивалися в гуртках художньої самодiяльностi. Учнi брали участь в олiмпiадах, в роботi агiтбригад, на пiдприємствах i установах селища. Спорт займав чiльне мiсце в шкiльному життi школи. Хороших результатiв досягали збiрнi команди школи по волейболу, футболу, баскетболу. Багато уваги придiлялося естетичному вихованню школярiв.
Цiкавi тематичнi вечори, зустрiчi з передовиками виробництва, допомагали спрямовувати учнiвський колектив на виконання навчально – виховних завдань. Не залишались осторонь i “важкi” дiти. Вони були оточенi найпильнiшою увагою i багато з них стали хорошими людьми. Вже не один клас випускникiв провели на дороги життя педагоги нашої школи. I це завдяки тому, що вчителi працювали з такою енергiєю i завзяттям, що ними проймалися i їх вихованцi.
В 70-х роках школа знаходилася в трьох примiщеннях i працювала в двi змiни. Тоді часто проводилися предметнi вечори для учнiв. Скiльки нового пiзнавали учнi вiд своїх вчителiв. Великою популярнiстю користувалися вечори iноземної мови. В той час дискотек молодь ще не знала, а вечори носили пiзнавальний характер. Новорiчнi бали мали розважальний характер. Дiти та вчителi iз задоволенням складали програму, шили карнавальнi костюми. Скiльки лiтературних вечорiв було проведено за участю вiдомих поетiв та письменникiв. В школi працював радiовузол. Щотижня виходила радiогазета.
До школи ходили учнi з навколишнiх сiл: Волошинiвки, Борщева, Коржiв, Селичiвки, Паришкова, Селища. Частина з них жила в гуртожитку, який знаходився в примiщеннi теперiшнього райметодкабiнету, де вихователем працювала Шостак(Місюра) Ольга Борисiвна.
В 1971 роцi в школi було випущено 148 учнiв, серед них 2 медалiсти.В школi викладалася автосправа. В 1972 роцi в школi було 5 десятих класiв. Зi школи випущено 164 учнi, 3 учні були нагородженi золотою медаллю.
В1972-73му роцi була висунута iдея добудови школи. А життя серед учнiвського колективу вирувало. Працював туристичний гурток, гурток бального танцю, дуже часто органiзовувалися культпоходи до Київських театрiв: iм.Л.Українки, театр опери. Всi свята учительський колектив вiдзначав разом з учнями.
Випуск 1973 року складався з 133 учнiв, золотою медаллю було нагороджено одну ученицю.
Настав вересень 1974 року. Школу очолив мудрий керiвник, знавець людських душ Iван Петрович Аксьон. Це на його плечi лягла турбота про добудову школи, яка тривала до 1977 року. В 1974 роцi було випущено 5 десятих класiв. Тоді в школi дiяла виробнича бригада, учнi допомагали радгоспу ”Баришiвський”, брали участь у районних змаганнях по футболу, волейболу, баскетболу, туризму.
За рiк (з 1977 по 1978) в райцентрi було зведено нову школу, куди 1 вересня 1978 року ввiйшли учнi та вчителi зi старого примiщення школи, залищивши її для восьмирiчної школи.
Скiльки працi довелося докласти вчителям, щоб школа стала такою, якою є вона зараз. Дiти разом з педагогами садили дерева, розбивали клумби, облаштовували класнi примiщення та кабiнети.
80-ті роки
Педагогiчний та учнiвський колектив Баришiвської середньої школи №1 продовжували славнi традицiї попереднiх поколiнь. Школа випустила за цей перiод 870 учнiв, з них нагородженi золотими медалями 104 випускники. У 80-х роках вiдбувся Всесоюзний з‘їзд працiвникiв народної освiти, на якому вчителька Баришівської середньої школи №1 А.В.Попова представляла наш район у Москвi.
Учнi брали активну участь у життi школи, яке було надзвичайно цiкавим та рiзноманiтним. Вшколi працювали гуртки художньої гiмнастики, туризму, спортивнi, театральний, хор, ВIА. За хорошу роботу педагогiчний та учнiвський колективи неодноразово вiдзначались нагородами. Частина вчителiв цього перiоду творчо працює i зараз, передаючи досвiд та знання молодому поколiнню, гiдному славних традицiй.
Iсторiя школи 1990-2001 рр.
Iсторiя школи останнього десятилiття XX столiття писали педагоги, якi з гордiстю прийняли надбання попередникiв. Адже за даний перiод у школi працювало 104 педагоги, серед яких учителi постiйного пошуку, люди поряд з якими хочеться бути досконалiшим, озброєним системою вмiнь, стремлiнням мати найвищi людськi якостi: почуття вiдповiдальностi за долю людини, гуманнiсть у своїх помислах.
Який же дар дiстали тi,
Що так дiтей учити вмiють?
I.Франко
Храм науки, святиню, оберiг дитячих душ очолювали: Валентина Андрiївна Галицька, Овдiй Микола Миколайович, Молочко Iван Олексiйович, Декрет Надiя Михайлiвна, Чередниченко Тамара Анатолiївна.
Чередниченко Тамара Анатолiївна працює в школi з 1981 року, 18 рокiв на посадi заступника директора з навчально-виховної роботи початкових класiв, а потiм другим заступником з навчально-виховної роботи. З лютого 1997 навчального року очолює найбiльший в районi учительський та учнiвський колективи Баришiвської загальноосвiтньої школи I-III ступенiв №1. Чiтко, цiлеспрямовано, впевнено веде педагогiчний колектив до вирiшення завдань, поставлених перед сучасною школою.
Тамара Анатоліївна володіє високою культурою спілкування з педагогами, батьками, учнями. Завдяки директору в навчальному закладі створено атмосферу діловитості, співдружності та співробітництва.
Критичним в iсторiї школи був 1996-1997 навчальний рiк. Коли значну кiлькiсть учителiв було скорочено. За неповнi п‘ять рокiв штат учителiв зменшився до 62 чоловiк i становить 60% в порiвняннi з вищезазначеними роками.
Завдяки цiлеспрямованiй кадровiй роботi керiвництва школи за десять років i до сьогоднi – це дiєздатний мiцнiй колектив, де є творче, активне ядро педагогiв, вiдданих своїй справi.
За десятилiття викохано плеяду молодих учителiв, якi здобули професiю учителя.
Дев‘яностi роки для школи складнi по-своєму як i попереднi, особливо чотири останнi. Основна складнiсть – вiдсутнiсть бюджетного фiнансування. А треба, як нiколи вчитись i учителю, i учню.
Але не дивлячись нi на якi негаразди школа живе. Вся її робота спрямована на реалiзацiю державної полiтики в галузi освiти.
Школа є експериментальним майданчиком – веде співробітництво з лабораторєю соціології інституту проблем виховання.
ХХ столiття завершило вiху десятирiчок. Адже першокласники 2001 року стануть навеснi 2013 року – першими випускниками оновленої школи.